(для досягнення мети)

a?

1) дія важеля

2) система важелів

3) зусилля важеля; підйомна сила; виграш у силі

4) засіб досягнення мети

* * *

1) дія важеля

2) система важелів

3) зусилля важеля; виграш у силі; важіль, двигун; засіб для досягнення мети

4) aмep.; eк. використання кредиту для біржової гри

1. n

1) засіб для досягнення мети

2) прийом; виверт, хитрощі

2. adj

1) доцільний

2) вигідний, раціональний, підхожий, доречний

3) що відповідає вимогам часу; слушний (крок тощо)

4) терміновий, невідкладний

* * *

1) доцільний; вигідний, раціональний, підходящий, доречний

2) практично доцільний, вигідний ( а не принциповий); який відповідає вимогам часу ( а не справедливий або правильний); спритний (про хід, крок)

3) icт., peл. корисний

1. n (pl fulcra)

1) фіз. точка опори; опорна призма

2) центр обертання; вісь (центр) шарніра

3) перен. засіб для досягнення мети

4) бот. опора, стовбур, стебло

5) зоол. підтримка, підпора

2. adj

поворотний

* * *

1) фiз. точка опори ( важеля); опорна призма ( ваг); центр обертання; вісь або центр шарніра; засіб для досягнення мети

2) бoт. опора, стовбур, стебло; зooл. опора, підтримка

1. n

1) знаряддя; інструмент; прилад; апарат; пристрій, установка

2) засіб, знаряддя (для досягнення мети)

3) музичний інструмент

4) юр. документ; грамота; акт

5) орган людського тіла

2. v

1) муз. оркеструвати, інструментувати

2) обладнувати приладами

3) юр. складати договір (акт)

4) подавати прохання

5) практично здійснювати

* * *

1) знаряддя; інструмент; прилад; апарат

2) знаряддя, засіб ( для досягнення мет)

3) музичний інструмент

4) юp. документ; акт; грамота

1) мyз. інструментувати, оркеструвати

2) юp. скласти договір, акт; подавати прохання

1) means

2) ( ліки) remedy

1. n

1) неспокій, хвилювання; тривога

2) утруднення; складність

3) неприємність; горе, лихо, біда

4) турбота, клопіт, морока, рахуба

5) перешкода; джерело неприємностей; причина занепокоєння

6) заворушення, безпорядки

7) хвороба, недуга

8) розм. пологи

9) тех. порушення (режиму роботи); аварія, пошкодження

10) геол. скид, дислокація

2. v

1) тривожити, непокоїти, розстроювати

2) турбуватися, хвилюватися; розстроюватися

3) мучити, завдавати болю (страждань)

4) утруднювати; приставати, чіплятися; набридати

5) просити, турбувати (як ввічливе прохання)

6) даватися з труднощами

7) старатися; робити зусилля

8) розбурхувати; баламутити

9) тех. порушувати, пошкоджувати

* * *

1) неспокій: хвилювання; тривога

2) неприємність, біда, горе; напасті

3) затруднення, трудність

4) перешкода, джерело неприємностей; причина неспокою

5) хвилювання, безлад

6) хвороба, недуг

7) дiaл. пологи

8) тex. порушення ( правильного ходу роботи); аварія, перешкода, пошкодження; несправність, неполадки

9) гeoл. скидання, дислокація є what's the troubleє у чому справа [див.; тж. 6]

1) хвилювати; турбувати

2) турбувати, мучити; заподіювати біль, страждання

3) затрудняти, приставати, набридати

4) даватися насилу

5) (у запер. реченнях) старатися, трудитися; робити зусилля

6) розбурхувати, баламутити

7) тex. порушувати, пошкоджувати

1) камінь для переходу (через рівчак тощо)

2) перен. засіб для досягнення мети (для поліпшення становища тощо)

1) дія важеля

2) система важелів

3) зусилля важеля; виграш у силі; важіль, двигун; засіб для досягнення мети

4) aмep.; eк. використання кредиту для біржової гри

1) неспокій: хвилювання; тривога

2) неприємність, біда, горе; напасті

3) затруднення, трудність

4) перешкода, джерело неприємностей; причина неспокою

5) хвилювання, безлад

6) хвороба, недуг

7) дiaл. пологи

8) тex. порушення ( правильного ходу роботи); аварія, перешкода, пошкодження; несправність, неполадки

9) гeoл. скидання, дислокація є what's the troubleє у чому справа [див.; тж. 6]

1) хвилювати; турбувати

2) турбувати, мучити; заподіювати біль, страждання

3) затрудняти, приставати, набридати

4) даватися насилу

5) (у запер. реченнях) старатися, трудитися; робити зусилля

6) розбурхувати, баламутити

7) тex. порушувати, пошкоджувати

1) доцільний; вигідний, раціональний, підходящий, доречний

2) практично доцільний, вигідний ( а не принциповий); який відповідає вимогам часу ( а не справедливий або правильний); спритний (про хід, крок)

3) icт., peл. корисний

1) фiз. точка опори ( важеля); опорна призма ( ваг); центр обертання; вісь або центр шарніра; засіб для досягнення мети

2) бoт. опора, стовбур, стебло; зooл. опора, підтримка

МЕТА і ЗАСОБИ - поняття, які характеризують певні елементи поведінки і діяльності людини. Мета - усвідомлене передбачення бажаного результату діяльності, яке зумовлює пошук засобів і шляхів його досягнення. Засоби - предмети, способи дії, поведінки, соціальні інститути, за допомогою яких досягається певна мета; сукупність елементів діяльності, спрямованої на осмислення, покладання, реалізацію мети. Розрізняють суб'єктивну мету та об'єктивну мету. Перша стосується абстрактно-загальної мети (ідеал) і конкретної мети, що її треба реалізувати заради досягнення цього ідеалу. Під об'єктивною метою мається на увазі або "мета буття" (Божественна, провіденційна), або заданий тим чи тим законом (алгоритмом, правилом) стан у розвитку певної системи, що має властивість саморегуляції (формальна мета) В. иділяють також загальну й часткову, ближню і віддалену, кінцеву та проміжну мету. Особливої гостроти проблема співвідношення М. і З. набуває у переломні, перехідні періоди в історії людства. Теза "мета виправдовує засоби" характеризує особливості співвідношення М. і З. за цих історичних обставин. Різні мислителі тлумачили цю тезу відповідно до загальної спрямованості та змісту свого філософського вчення. Так Мак'явеллі вважав, що для досягнення великих і благородних цілей можливо переступати через закони моралі. З історичного досвіду відомо, що нехтування моральним аспектом засобів часто-густо супроводжувало радикальні революційні підходи до суспільних змін. Енгельс у листі Триру від 18 грудня 1889 р. писав про те, що для революціонера придатний будь-який засіб, що веде до мети, як насильницький, так і мирний. Проблема органічної єдності, взаємодоповнюваності М. і З. та результату діяльності пов'язана із суперечливим розумінням взаємозв'язку потреб, інтересів та ціннісних орієнтацій, а також того історичного факту, що моральні принципи мають бути передумовою будь-якого рішення соціального суб'єкта у виборі мети (виходячи з наявних засобів або, навпаки, визначення засобів реалізації на основі певної мети) І. гнорування цих принципів призводить до страждань, особистих та соціальноісторичних конфліктів, загрожує самому існуванню людської цивілізації.

УПРАВЛІННЯ (керування) - функція високоорганізованйх систем (соціологічних, біологічних, технічних), що забезпечує їхню структурну цілісність, підтримання заданого режиму діяльності, реалізацію Програми досягнення мети. Процеси У. стали предметом систематичного й інтенсивного аналізу з появою кібернетики, яка, абстрагуючись від конкретних особливостей якісно різних видів У., фіксуючи основну увагу на тому загальному, що притаманне їм усім, за зовнішньою відмінністю процесів У. розкрила їхню внутрішню сутнісну єдність та встановила ізоморфізм їхніх проявів С. утність процесу У. становить його інформаційний зміст. У. - це процес трансформації інформації у дію, тобто процес перетворення її у сигнали, що спрямовують функціювання систем У. Інформаційний підхід до У., Що відзначається таким абстрактним рівнем дослідження, започаткував вивчення загальних законів У, Неодмінний атрибут оптимального У. - це процес безперервної циркуляції інформації каналами прямого і зворотного зв'язку між керуючою і керованою системами системи У. Рівень розвинутості цих каналів не обов'язково має бути однаковим. Загалом процес У. можливий лише у системах з досить розвинутим каналом прямого зв'язку, тоді як зворотного (у відносно простих системах У.) може бути менш розвинутим. З підвищенням ступеня складності системи У. роль цього каналу зростає, а його ємність, як правило, стає більшою За ємність каналу прямого зв'язку. Принцип зворотного зв'язку - універсальний принцип, що діє в усіх системах У., незалежно від рівня їх організації. Об'єктивна передумова єдиного підходу до різних систем У. - інваріантність структури феномена У. Системи У. поділяються на ригідно (жорстко) детерміновані (дія керуючої системи однозначно визначає реакцію керованої) і статистично детерміновані (задається широкий діапазон можливих реакцій керованої системи на дію керуючої). Критерієм ефективності У. є міра адаптації керуючої системи до змін зовнішнього середовища, яка забезпечує самоорганізацію, самозбереження системи У. та досягнення мети, або рівень оптимізації заданого параметра керуючої системи. Для забезпечення оптимального режиму У. керуюча система має мати не меншу різноманітність станів, ніж керована (принцип необхідної різноманітності Ешбі). Головне завдання У. - забезпечення цілеспрямованої дії на керовану систему, тому будь-яке У. - цілеспрямоване. Цілеспрямована дія - це і мета, і результат У. Мета - передбачення результату, на досягнення якого спрямовується дія. Зворотний зв'язок - той механізм, що враховує і зводить до мінімуму різницю між метою дій та її результатом. Здійснюючи абстрактний підхід до якісно різних систем і процесів У., кібернетика зіграла вирішальну роль у створенні понятійного апарату для їх опису, розробки ефективних логіко-математичних методів їх дослідження, побудови абстрактної математичної теорії АСУ (сукупності теорій з різним рівнем абстракції). Найпростіші системи У. - інформаційно-кібернетичні, що функціонують відповідно із закладеними в них програмами: жорстко детермінованими, стохастичними, з елементами самоорганізації тощо. Складніші процеси У. властиві біологічним системам, у яких виділяють два рівні У. - організмовий (відтворюється спадково орієнтований на збереження видів, популяцій, біоценозів тощо) і поведінковий (орієнтований на збереження біологічних систем у взаємодії з довкіллям). Найскладнішою, ієрархічно організованою структурою У. відзначаються соціальні системи У. - визначальний атрибут будь-якого суспільства, який притаманний суспільному організмові на усіх рівнях його структурної організації. Соціальне У. - фактор, спрямований на забезпечення життєдіяльності суспільства, його розвитку. Історично у суспільстві склались і взаємодіють два типи механізмів У.: стихійний та свідомий. Увагу філософії феномен У. привертає насамперед у плані аналізу самого поняття "У." у системі інших понять, вироблених комплексом кібернетичних дисциплін і пов'язаних з ним, та дослідження природи і функцій механізмів У. у різних системах. Особливої актуальності набувають питання, пов'язані з аналізом перспектив комп'ютеризації процесів У. складними системами, передусім питання про її можливі соціальні наслідки в умовах наділення комп'ютерів цільовими функціями.

МЕТОДОЛОГІЯ ( від грецьк. μέυοδοζ - шлях дослідження чи пізнання; λόγοζ - вчення) - 1) Сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання об'єктивного істинного наукового знання або побудова наукової теорії та її логічне обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Так говорять про М. фізики, про М. біології, про М. пізнання космосу, про М. соціології, М. економічної науки і т.д. Практична діяльність може скеровуватися на створення бажаного матеріального чи ідеального предмета, певної реальності, на потрібну спрямованість об'єктивного процесу, функціювання матеріальної системи або її цілеспрямоване трансформування тощо. В цьому розумінні говорять про М. управління економічними процесами, М. поєднання центральних та регіональних інтересів, М. бюджетного планування, М. ціноутворення тощо. 2) Галузь теоретичних знань і уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів та процедур в процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Осмислюючи теоретичний та соціокультурний досвід, М. розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення для М. є продуктивний творчий та дійовий метод, його сутність та сфера функціювання, структура та взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію, його відповідність характеру досліджуваного об'єкта та зв'язок з пізнавальною метою або цілями практичної діяльності. М. ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність в метод подальшого пізнання цієї діяльності, виявити ефективність та границі продуктивного застосування методу. Особливо важливим принципом М. є обґрунтування положення про метод як систему, про складність і багатостанність змісту методу, який включає в себе знання різних якісних характеристик та багатоманітність рівнів - від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного і практичного функціювання. М. розробляє типологію методів В. ідповідно до цього структурується саме методологічне знання. Однією з найбільш розвинених методологічних теорій в наш час є М. науки. Вченням про метод взагалі та філософський метод зокрема виступає філософська М. Філософський метод, розгортаючись в систему, вбирає в себе основний зміст філософського знання. Тому філософська М. в знарядійному відношенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії містить в собі різноманітні філософські системи і течії, то відповідно філософська М. являє собою множинність методологій, де вирізняються якісно своєрідні методологічні системи. Жодна з існуючих філософських М. не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної області, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій або тій М. універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, і самій методологічній теорії, як це мало місце з діалектико-матеріалістичною М. Тому дослідники в своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму. М. як систематичне вчення про метод виникла в філософії Нового часу, зокрема в філософії Ф. Бекона та Декарта, для критичного осмислення методів дослідження та пошуків надійних підстав істинності знання. Великий внесок у розвиток філософської М. зробили Спіноза, Ляйбніц, Кант, Гегель, Маркс, Мах, Пуанкаре, Гуссерль, Поппер, Копнін та ін.

УТИЛІТАРИЗМ ( від лат. utilitas - корисність, вигода) - 1) Принцип оцінки явищ з точки зору їх корисності, можливості бути засобом для досягнення будьякої мети; принцип поведінки, який виявляється у підпорядкуванні всіх вчинків отриманню матеріальної корисності, вигоди. В такому розумінні У. співпадає з вузьким практицизмом і базується на применшенні ролі духовних інтересів людини. 2) Напрям в етиці, згідно з яким корисність є основою моральності і критерієм людських вчинків, незалежно від того, йде мова про окремого індивіда чи про суспільство. Ввібравши настрої ліберальної буржуазії епохи розвитку капіталізму в Англії XIX ст., У. продовжив традицію гедонізму і евдемонізму в етиці. Основні представники У. - Бентам, Джеймс Мілль, Дж. Ст. Мілль. У. наполягає на ототожненні добра і корисності, причому сама корисність більшістю утилітаристів визначається в контексті "природних" потягів людини до задоволень, насолод, які стають доступними перш за все внаслідок володіння матеріальними благами. Відтак єдина ціль моральної діяльності вбачається в "максимальному щасті для якомога більшого числа людей" (Бентам). З позицій У., ніщо поза суб'єктом не є цінністю самою по собі (самоцінністю), все розглядається лише як засіб для досягнення певної зовнішньої цілі. Тим самим навіть людина зводиться до рівня "корисної речі" М. оральний вибір, за Бентамом, - простий підрахунок вигід і втрат, насолод і страждань, що їх породжують різні вчинки. Намагаючись притлумити егоїстичні моменти етики У., Дж. Ст. Мілль доповнив принцип особистого щастя вимогою узгодження інтересів усіх людей, що, однак, не могло зняти суперечностей У. Незважаючи на гостру критику У. в сучасних етичних теоріях, досі не припиняються спроби відновлення його в пом'якшеному вигляді. Проте істотною вадою У. за будь-яких обставин залишається ігнорування багатства людських відносин, духовних начал моральності.

Бентам, Єремія (1748, Лондон - 1832) - англ. філософ, етик, основоположник утилітаризму. Освіту отримав в Оксфорді. Його філософсько-етична концепція, в основу якої покладено принцип корисності, розкрита у праці "Деонтологія, або наука про мораль". Б. вважав, що природу людини визначають почуття задоволення і страждання, які постійно і в усьому керують індивідом. Поведінка людини спирається на прагнення до щастя через збільшення задоволення і зменшення страждання, тому моральним є все, що корисне для досягнення цієї мети. Основна максима теорії утилітаризму Б. - найбільше щастя для найбільшої кількості людей. Етику він визначав як вчення про засоби досягнення щастя, а мораль - як мистецтво його максимально збільшити. Реальними інтересами вважав лише інтереси індивідів, тому інтереси держави і громадянств в цілому - це ніщо інше, як "сума інтересів індивідів". Етику Б. характеризує зв'язок з економічною теорією; принцип свободи індивіда в господарській діяльності є одночасно і засадничим принципом моралі. Політичні погляди Б. близькі до лібералізму, хоч він відкидав теорії природного права та суспільного договору.

[br]

Осн. тв.: "Принципи моралі і законодавства" (1789); "Нариси нової системи логіки" (1827); "Деонтологія, або наука про мораль" (1834).

мен. програмна заява; заява про цілі

докладна заява з викладом мети, завдання, довгострокових цілей організації тощо; ♦ програмна заява спрямовує працівників (employee), членів організації на певний напрям діяльності для досягнення спільної мети

═════════■═════════

to draw up a mission statement складати/скласти програмну заяву; to issue a mission statement видавати/видати програмну заяву; to prepare a mission statement готувати/підготувати програмну заяву

* * *